Перше поселення на суміжній з територією сучасного села Дубечне землі було пов’язане з найдавнішим періодом розвитку Волині. Однак, у зв’язку з недостатньою доказовою базою, археологи ще не сформували єдиного підходу до дати першого поселення. Доктор історичних наук, професор Михайло Кучинко, у монографії «Археологія Волині», позначив Дубечне на карті серед інших чисельних пам’яток палеоліту Волині. Археолог Григорій Охріменко відносить його появу до неолітичної доби України. На схилі лівого берега Прип’яті за 1,5-2 км на північний захід від сучасної станції Кримно було неолітичне поселення. У 1995 р. воно було відкрите й досліджене Г. В. Охріменком.
Перша писемна згадка про село відноситься до 1500 року.
В 1565 році у Дубечному зафіксовано шість дворищ, де проживало 23 селян, зареєстровані назви дворищ: Куретковське, Сапрана, Масла, Маньчиковське, Літовичеве, Малинове та Гулевичеве. Всі поля тоді були у користуванні однойменного дворища. Кожне дворище платило податок та оброк натурою. Весь пожиток з Дубечного обчислено в 60 золотих 17 грошів. Крім, податків, які накладались на селян, у люстрації описано млини і фільварки. У Дубечному млина тоді не було, найближчий розташувався у Кримному. Люди наймали його за 6 золотих. Був у Дубечному і фільварок. У 1565 році тут нараховувалось 44 копи озимого жита, 10 кіп ярого, 31 копа вівса, 20 кіп проса, 173 копи татарки і скирди нав’язаного гороху. На фільварку утримували 21 корову, 30 ялівок, бика. А ще овець, кіз, гусей та курей. Із 23 господарств половина трималась виробництвом глечиків, мисок, кринок та іншого глиняного посуду. За це гончарі платили по 2 золотих чиншу. Крім того, вони повинні були їздити до Любліна, Красностава, Холма, Любомиля, Грубешева, Городла та Ратна — перевозили своїм транспортом вантажі. Гончарі також мусили підвозити до ратнівського замку глину, ходити на полювання та ловити рибу неводом. Історичний документ «Люстрація 1565 року» засвідчує, що з навколишніх сіл утворились фільварки: один в Ратному, а другий — в Дубечне. В Дубечні: жита кіп 404, яровиці 212 кіп, вівса 31 копа, гречки 173 копи, проса 20, гороху нав’язаного стогів два. З двох кіп жита намолочували півтори корці (центнери) зерна, урожай пшениці був такий же. Двадцять кіп проса давали десять корців зерна.
У спеціальному підрозділі «Сіножаті» люстрація 1565 року відзначає найкращі луки. Під Дубечном в урочищі «Лучно» роблять 33 стоги сіна, а в самому Дубечні стогів великих буває 5. Великі стоги продавали по 5 золотих, а малі стіжки по грошів 20.
Дубечненська корчма давала доходу щорічно по 5 золотих. Корчма у той час була не тільки місцем розваг, а й готелем, — при головних дорогах чи на їх перехресті вона мала заїзд — кімнати для подорожніх. У наступні сторіччя корчма є вже в кожному селі. В 1924 році був великий неврожай, виник голод. Волинський воєвода у звіті за 1931 рік говорить, що волинський селянин часто не міг купити навіть найпотрібніші промислові товари.
У 1762 році на кошти прихожан виросла нова дерев’яна церква з дзвіницею. У 1900 році Покровський храм було продано в село Поступель Ратнівського району. В цей же період для нової церкви освятили місце, поставили хрест. А через два роки коштом святого Синоду збудовано новий храм. В березні 1917 року дійшла звістка про знищення самодержавства. В газеті «Трудова Волинь» (видавалась спілкою кооператорів) від 15 листопада 1917 року говорилося про вирубування казенних лісів.
За Ризьким мирним договором 1921 року Західна Україна ввійшла до складу Польщі. Село ввійшло до Кримненської гміни, Ковельського повіту.
У 1939 році місцевий житель заявив, що за кілька років до того на полі біля села було знайдено скарб золотих монет. Проте ця інформація недостовірна.
В вересні 1939 року в село увійшли частини Червоної армії. Створення колгоспу в селі Дубечне почалося в 1947 році. До складу колгоспу ввійшло 8 господарств в кількості 18 чоловік. Більша частина населення ухилялась від колективного господарства. Тому вісім сімей було вивезено із села за опір колективізації. Вже в 1948 році почався масовий вступ селян в колгосп. Першими колгоспниками були: Костючик Онелія Миронівна, Литвинець Микола, Костючик Степан, Костючик Семен. Першим головою колгоспу був Довгаль Семен, бухгалтером — Костючик Павло, бригадиром — Поприк Іван. Колгосп був бідний, приходилось позичати зерно для посіву. В 1949 році головою колгоспу став Ткачук Никифор. У 1955 році головою колгоспу став Мішук Антон Остапович з числа «сорокатисячників». За цього керівника врожаї стали високими, колгосп став передовим. Землю вже почали обробляти технікою, але вся техніка належала машинно-тракторній станції і лише у 1958 році була передана у колгосп, а МТС було перейменовано на ремонтно-транспортну станцію. Першими закінчили курси трактористів у Володимир-Волинській школі механізації Антонюк Панас, Усік Тетяна, Курилюк Іван. Селяни отримували за роботу в колгоспі продукти, грошей практично не було. З 1971 року були такі колгоспи: в селі Дубечне — колгосп ім. Леніна, у селі Мокре — колгосп ім. Жданова, у селі Лютка — ім. Молотова, у селі Залюття — ім. 1 Травня і в селі Рокита — колгосп Зоря. Всі колгоспи існували окремо. Тільки у 1971 році ці колгоспи об’єдналися і утворили один колгосп ім. Ілліча. У 1998 році на базі колгоспу ім. Ілліча було утворено сільськогосподарський виробничий кооператив «Полісся». 24 червня 1941 року через село пройшли німецькі війська. Розпочався період жорстокої окупації. За роки окупації з Дубечна було вивезено 292 чол. Відправка жителів відбувалась трьома етапами: І. Квітень 1942 року — 80 чоловік, молоді хлопці та дівчата віком від 16 до 18 років серез них: Рибачук Андрій, Сливка Петро і ін.
ІІ. Вересень 1942 року — 50 чоловік, серед них — Грищук Ганна, Антонюк Марія.
ІІІ. Найбільш страшний, бо вже вивозили сім’ї з дітьми. Серед них: сім’ї Бромуків, Курилюків, Якимуків, Костючиків, — 40 сімей.
В 1944-45 рр. в селі діяли загони ОУН, УПА. В числі перших воїнів-визволителів села були солдати 70-ї армії Першого Білоруського фронту під командуванням Попова Василя Семеновича. 27 березня 1944 року дивізія вступила в бій з фашистами на дільниці фронту Видраниця-Замшани- Пісочне. 2 квітня вибили противника з невеликого плацдарму східніше річки Вижівка. На цій річці дивізія вела оборонні бої з ворогом з 12 квітня по 19 липня 1944 року. Наступом 19 липня 1944 року було визволено село. Великих боїв за Дубечне не було, але на міні підірвалась автомашина, де їхав начальник штабу дивізії Марченко Євстахій Іванович. Переходячи через залізницю, на південь від станції Кримно, підірвалися на мінах бійці 77 гвардійського артилерійського полку. Зразу загинуло 13 чоловік, були поранені, яких відвезли в госпіталь с. Кримно. Учням школи вдалося відшукати імена загиблих. Це Кузнецов Дмитро Іванович, Туманов Микола Іванович, Гуменний Михайло Йосипович, і ін. В 1944 році були мобілізовані до армії практично всі військовозобов’язані чоловіки. З фронту не повернулося 120 чоловік. Повернулися з війни: Мазур Василь, Костючик Іван, Сливка Павло, і ін. У ХVІІ ст. відмічено, що господар мав пасіку до 100 вуликів. Люстрація 1565 року інформує про те, оскільки меду набрано під Дубечном, — 4 бортей є тут чимало. Ліси переважно листяні. За влади Польщі в селі було організоване лісництво.
До 21 липня 2017 року — адміністративний центр Дубечненської сільської ради Старовижівського району Волинської області.
